Управління ТОіР на підприємствах легкої промисловості – завдання й рішення

Легка промисловість України – це сукупність галузей, які спеціалізуються на виробництві товарів народного споживання (тканини, взуття, трикотаж, одяг, галантерея). Крім того, підприємства легкої промисловості виробляють товари виробничого призначення (корд, канати, штучну шкіру тощо). Сировиною для галузі є натуральні, штучні та синтетичні волокна. Легка промисловість України переробляє як власну (льон, шкіра, хутро, хімічні волокна, вовна), так і привізну (вовна, бавовна, текстиль) сировину.

Специфіка українського ринку полягає в тому, що значні інвестиції здійснюють як малі, так і великі фінансові структури, які працюють в галузі легкої промисловості.

Підприємства здебільшого використовують такі схеми роботи:

• виробництво на умовах давальницької сировини;
• виробництво продукції на експорт;
• виробництво продукції для внутрішнього ринку.

Найбільш вигідним є виробництво і реалізація продукції на внутрішньому ринку або її експорт, але через відсутність налагодженої системи збуту українським компаніям доводиться працювати під замовлення з іноземними компаніями.

Наразі більшість підприємств легкої промисловості працює за толінговими (давальницькими) схемами. На сьогодні іноземні замовлення складають близько 70% структури виробництва вітчизняних підприємств, що забезпечує їх тимчасовий, але стабільний дохід і може стати базою для розвитку власних брендів. Разом із тим, учасники ринку відзначають, що сьогодні яскраво виражена тенденція зміщення іноземних замовлень зі Східної Європи до країн Азії – майстри українських фабрик вже не розглядаються зарубіжними компаніями як дешева робоча сила з огляду на зростання рівня середньої заробітної плати.

Галузь легкої промисловості є однією з глобалізованих у світі. Виробництво тканин і одягу є важливим джерелом доходу і зайнятості для багатьох країн, зокрема для тих, що розвиваються, але для України це твердження є досить спірним.

Основними пасивами галузі вважаються застаріла матеріально-технічна база і старі кадри. Другий фактор є особливо критичним: середня зарплата по галузі в 2 рази нижча, ніж у промисловості в цілому. Її рівень приблизно в п'ять разів нижчий зарплати польських і в два рази нижчий зарплати російських фахівців даної сфери. Наслідок – скорочення чисельності зайнятих: якщо на початку 90-х років в галузі працювало 750 тис.осіб, то зараз ця цифра в 5 разів менше.

Існує цілий ряд проблем розвитку легкої промисловості, які озвучують експерти:

• наповнення внутрішнього ринку імпортними товарами, в тому числі, товарами зі заниженою митною вартістю та товарами «секонд хенд»;
• відсутність ефективного власника, який вкладав би капітал для довгострокової роботи підприємства і випуску продукції, а не для його перепродажу, перепрофілювання або ліквідації;
• відсутність сприятливих умов для закупівлі технологічного обладнання, яке не виробляється в Україні;
• поділ великих швейних, трикотажних, взуттєвих підприємств на дрібні виробництва, які переходять на спрощену систему оподаткування, єдиний податок або у тіньове виробництво.

Серед чинників, які зумовлюють зменшення обсягів виробництва одягу, експерти виділяють:

• зміна замовником асортименту продукції швейних підприємств, які на 80-90% працюють за толінговою схемою, на більш трудомісткий, але з меншою кінцевою вартістю;
• негативна тенденція перенесення іноземними замовниками виробництва з українських підприємств до інших країн (Китай, Таїланд, країни Середньої Азії) з подальшим імпортом готової продукції в Україну;
• нездатність переорієнтувати значний виробничий потенціал, набутий під час роботи за давальницькою схемою, для поставок продукції на внутрішній ринок через наявність значної кількості імпортних товарів сумнівного походження і товарів «секонд хенд».

Основні ризики роботи в галузі в цілому невисокі, але їх необхідно враховувати:

• високий рівень конкуренції, що посилюється великим обсягом тіньового імпорту з Азії;
• низькі бар'єри входу в галузь;
• велика доля оплати праці в загальних витратах на виробництво (до 20%);
• високий рівень технічних ризиків через відносно невисокі обсяги виробництва галузі;
• обмежений попит на вітчизняну продукцію, що є причиною відносно невисоких темпів зростання цін на продукцію виробників галузі – зазвичай на 4-6% на рік;
• ризик залежності від замовників та ринків збуту у випадку, якщо підприємство працює за давальницькою схемою;
• недостатньо розвинена мережа роздрібної торгівлі.

З метою досягнення високої культури ремонту і безперервного впровадження сучасних технологій і нової техніки, необхідно забезпечити розробку типової технології та технічних умов на ремонт, відновлення зношених запасних частин і виготовлення нестандартного обладнання; технічної документації на нове нестандартне обладнання; правил та інструкцій з технічного нормування праці на ремонтних роботах; нормативів витрати запасних частин і ремонтних матеріалів.

Організація високоякісного ремонту обладнання підприємств легкої промисловості з низькою собівартістю може бути оптимізована шляхом створення спеціалізованої інформаційної системи. Завдання організації ремонту і правильної експлуатації основного і допоміжного обладнання, будівель повинні виконувати системи управління експлуатацією, технічним обслуговуванням і ремонтами (ТОіР).

Для ефективного менеджменту на підприємствах легкої промисловості, для вирішення завдань управління технічним обслуговуванням потрібен інструмент інформаційної підтримки, який забезпечить збір і аналіз інформації, оперативність і достовірність даних, підтримку менеджменту в процесі прийняття рішень, що дозволить оцінювати ефективність цих рішень і на основі цієї оцінки виробляти коригувальні (попереджувальні) впливи на бізнес-процеси.

Таким інструментом є інформаційна система управління ТОіР. ТОВ "Комм ІТ" пропонує підприємствам легкої промисловості рішення "TRIM-PMS" в якості основи ІСУ ТОіР.

Впровадження TRIM-PMS дозволить керівництву підприємства зі свого робочого місця здійснювати оперативний контроль запланованих і виконаних робіт з ТОіР, отримувати консолідовані дані про витрачені фінансові і матеріальні ресурси, аналізувати історію ТОіР і витрат за певний період, відстежувати технічний і експлуатаційний стан обладнання тощо.